#FortunedMonday Всеволода Ковальчука, Керівника «Укренерго» про те, як не вимикатися і не нагріватися | Nobles Fortune

#FortunedMonday Всеволода Ковальчука, Керівника «Укренерго» про те, як не вимикатися і не нагріватися

У рубриці #FortunedMonday ми розповідаємо історії успішних підприємців, трансформаційних лідерів та лідерів думок: як вони будують свій вдалий понеділок і звідки черпають натхнення.
Цього разу наш герой – Всеволод Ковальчук,  Керівника «Укренерго».
Як Ви зазвичай проводите свій понеділок?

Мій понеділок принципово не відрізняється від інших днів тижня. Прокидаюсь о 6:20-6:30, роблю зарядку. Якщо встигаю поснідати – снідаю, якщо ні – вибігаю з дому, і всією сім’єю ми їдемо в місто. Дорогою заводжу дітей до школи. На роботу приїжджаю близько 8:15-8:20.

Взагалі, мій улюблений день тижня – вівторок. До речі, багато хто не дуже любить високу активність в понеділок. Тому я намагаюсь призначати наради, починаючи з вівторка, частково підлаштовуюсь під графік моєї команди чи людей, з якими пов’язаний робочі питання.

Мій графік доволі гнучкий: трапляється багато незапланованих зустрічей на кшталт: «А давайте прямо зараз…» чи нових ідей, які не можна відкласти на завтра. Але ж, звичайно, це все не має вносити серйозний конфлікт в графік.

Після завершення робочого дня намагаюсь відразу їхати додому, аби провести залишок часу з сім’єю.

Чи відповідаєте Ви вдома на дзвінки та листи по роботі? Чи вдається чітко розмежувати робочі години та неробочі?

Жорсткого розмежування, як правило, у мене немає. Все залежить від ситуації та питань, які потрібно вирішити. Особливість моєї роботи у тому, що енергосистема України живе цілодобовим життям і її не цікавить, чи є в директора Укренерго домашні справи. Якщо з’являється диспетчерське повідомлення, варте моєї уваги, повністю включаюсь в роботу. Тому переглядаю усі повідомлення, що надходять, аж поки не піду спати. Нетермінову пошту або дзвінки намагаюсь відкладати на наступний день.

У якому віці Ви почали працювати? Якою була Ваша перша робота?

Перша робота у мене з’явилась доволі рано – у 14 років. При чому вона одразу була правильною: з офіційним працевлаштуванням в державній установі. Працював у відділі народної освіти держадміністрації Слов’янського району Донецької області. Брав участь у розробці та забезпечував техпідтримку програмного забезпечення з нарахування заробітної плати, обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Пізніше працював оператором комп’ютерного класу в приватному інституті Слов’янська. Власне, я самотужки організовував роботу цього класу та розвивав його. Потім  вступив до вищого навчального закладу. З кінця першого курсу знову почав працював. А на третьому розпочав власний бізнес: організував у студмістечку університету Шевченка невеликий комп’ютерний клуб. Я жив у гуртожитку студмістечка, і це давало багато можливостей з користю проводити вільний час.

Чим Вас зацікавила сектор енергетика?

Я здобував освіту за напрямом менеджменту організацій. Після закінчення ВУЗу практично все життя працюю за фахом – керівником того чи іншого рівня. Зізнаюсь, мету працювати саме в енергетиці ніколи перед собою не ставив. Так склалося, що розвиваючи власний бізнес різного масштабу в різних сферах, тричі отримував запрошення на роботу від державних  компаній. Вперше від НАК «Нафтогаз України». Це, мабуть, і сформувало подальші пропозиції щодо роботи.

У чому Ви вбачаєте своє професійне призначення?

Не хотілося б пафосно розмірковувати про професійне призначення, я не мислю такими категоріями. В Укренерго мене утримує відчуття відповідальності за процеси, які я розпочав, за реформи, які ще тривають.

Звичайно, не все відбувається так, як очікуєш спочатку: не всі реформи мають належну підтримку, не все відбувається так швидко, як хотілось би, іноді не бачиш бажаної ефективності якихось підрозділів своєї команди, якби це могло бути в ідеальному світі.

Але ми маємо значний прогрес в порівнянні з тим, якою компанія була до нас. Ми взяли на себе масштабні стратегічні зобов’язання. Досягнення поставлених цілей і виконання своїх зобов’язань особисто для мене потужна мотивація.

Якщо коротко, що Ви вважаєте своєю головною заслугою на посаді керівника «Укренерго»?

Якщо говорити про конкретні вимірювані цілі, наприклад, запуск нових проектів, будівництво об’єктів, введення в експлуатацію основних фондів – у нас рекордні цифри за всю історію компанії. Але головним є те, що ми змінюємо підходи до управління. Завершили одну з головних реформ, яка забезпечить сталий розвиток компанії, розбудову професійного менеджменту і традицій цього менеджменту – правильних традицій – реформу корпоративного управління Укренерго. Важливою є сама ідея того, що ми маємо бути бізнес-орієнтованими та досягати поставлених цілей. Ці цілі ніяк не можуть бути не особистими: заробити грошей, протриматися в кріслі, зберегти вплив та владу. Вони стосуються перш за все стратегії розвитку компанії. І, насправді, на рівні культури управління державними компаніями в Україні цього поки що недостатньо. Для нашого середовища такі зміни – це абсолютний стрес. Культурологічна революція, яка сприймається неоднозначно, бо перевертає уяву усіх людей, які працюють у цій сфері чи пов’язані з нею.

Ось це і є, мабуть, головне досягнення. Процес вийшов уже на певну стадію: ще трошки, і,  сподіваюсь, він буде незворотнім. А це набагато складніше, ніж розробити черговий проект чи залучити інвестиції.

Перед Вами амбітні реформаторські виклики. Ви прагнете змінити цілу галузь на усіх рівнях. Що Вас мотивує?

Доводити, що ти йдеш правильним шляхом, вистояти в дискусіях і супротиві людей змінам, а потім побачити, що все робив правильно і отримати за це певне визнання – ось те, що мене драйвить. Я люблю відчуття, коли ти довів свою правоту. Коли зробив припущення, реалізував свій задум чи підхід до якось процесу, імплементував речі, які не вимагає законодавство, але які позитивно вплинуть на бізнес-середовище, чи навіть проявив законодавчу ініціативу.

Надзвичайно круто вистояти в дискусії, пройти непростий шлях до мети, а потім подивитися на пройдене і сказати: «Бачите, всі казали, що це неможливо, а ми це зробили». Тоді відчуваєш задоволення від того, що робиш. та впевненість від того, що все робиш правильно. Якщо ж щось не вдається, а таке теж трапляється, я кажу: «Вибачте, помилявся. Зробимо ще краще».

Тому ми з командою постійно ставимо перед собою нові виклики, генеруємо нові ідеї, втілюємо нові ініціативи. Ніщо так не драйвить команду, як втілення інноваційних проектів.

Поділіться, що це за проекти?

З останнього: ми вирішили спробувати увійти в новий сегмент бізнесу – ринок заряду електричного транспорту. Зараз опрацьовуємо цю ідею, консультуємось, в тому числі, з європейськими аналогічних компаній в Європі. Адже вийти за межі своєї статутної діяльності для державної компанії завжди непросте завдання. Це не заборонено, але й ніхто не заставляє цього робити.

Стосовно нашої операційної діяльності, зараз ми намагаємося автоматизувати огляд ліній електропередач без зняття напруги. Колишні технології вже застаріли та їх відроджувати немає сенсу. Тому вивчаємо міжнародний досвід, формуємо нові бригади, нові процедури і намагаємося відновити роботи без зняття напруги. Маємо серйозний виклик, адже йдеться про напругу до 750 кВ і забезпечення абсолютної безпеки для персоналу. Але з іншого боку, це той самий позитивний стрес, який дозволяє людям виходити за межі своїх щоденних обов’язків.

Ваша робота передбачає багато напружених ситуацій. Як рятуєтеся від емоційного вигорання?

Знаходжу об’єкт високого особистого інтересу. Це дозволяє переключитись. Зокрема, мене цікавлять певні напрямки практично-теоретичних досліджень, куди навіть трохи інвестую особисті кошти. Інколи формую локальні команди з розробки тих чи інших проектів, не пов’язаних з Укренерго. Все це – додаткові джерела енергії.

Я не є сильним поціновувачем якогось виду спорту, але у вихідні інколи беру велосипед і кудись виїжджаю. Мій особистий рекорд – близько 230 км за два дні. За один раз було близько 135 км. Для професіоналів це, певно, незначні досягнення. Але для мене, оскільки я не займаюсь регулярно, це серйозний результат. У найближчі вихідні планую з’їздити велосипедом до Чернігова.

Як ввімкнути себе в так званий стан ресурсу? Поділіться секретами особистої ефективності.

Зрозумійте правильно, я – машина. Якщо треба їхати – я їду. На власній волі. Абсолютно неважливо, подобається це мені чи ні. Якщо треба, то треба.

Хто в Україні Вас зараз надихає і чому?

Таких людей багато. На початку своєї активної діяльності мене дуже надихала та викликала повагу вся команда PROZORRO.

Взагалі мене надихають люди, які реально роблять своєю місією контроль за виконанням державою своїх функцій, в тому числі проявляють антикорупційну активність. Безперечно, така діяльність має свої особливості та потребує хоробрості.

Загалом, мені імпонують ініціативні особистості, які готові йти проти системи. І, насправді, це сотні людей.

Які книги та фільми Вас надихають?

Переважна більшість літератури, яку я прочитав, — це наукова фантастика. Це ще з дитинства. Мабуть, у п’ятнадцять років я прочитав всі доступні науково-фантастичні твори. В останні роки, часу на літературу небагато. Але інтерес до наукової фантастики маю й зараз.

Звичайно, робота зобов’язує керівника постійно розвиватися, тому читаю й літературу з менеджменту. Але все-таки більше мені до вподоби художня література, яка розкриває ті чи інші аспекти управління процесами, людьми тощо.

Із нещодавнього, що вразило, бізнес-роман «Ціль» доктора Елі Голдратта. Зараз читаю книгу Деніела Канемана «Thinking, Fast and Slow».

Фільми, як правило, для мене обирають старший син або дружина. Мій син збирається бути кінорежисером, тому його смаку я повністю довіряю. У кінематографі теж люблю наукову фантастику. Я дуже критичний до фільмів. Це все-таки розважальний жанр, вони часто відходять від канонів науковості, тому мало фільмів мені дійсно подобаються. Але дивлюсь. Наприклад, люблю «Зоряні війни». Так, з точки зору об’єктивності й науковості, питань там безліч. Але оскільки перший раз я переглянув фільм ще у дитинстві, за рахунок тих спогадів, він мені дуже приємний. З останнього, що переглядав, більш-менш сподобались «Гравітація» та «Марсіанин».

А нещодавно вийшов у прокат перший науково-фантастичний фільм українського виробництва «Бобот та енергія всесвіту» і Укренерго у межах програми корпоративної соціальної відповідальності його підтримало.

Чому Ви вирішили підтримати фільм?

Насправді автори фільму самі проявили ініціативу та звернулись до нас. Ми знайомі із ситуацією, коли не вистачає бюджету на реалізацію ідей. Також нам відомо, що українські фільми практично ніколи не окуповуються в прокаті і потребують спонсорської підтримки. Тому позитивне рішення назрівало, хоча й не було однозначним.

Коли автори фільму презентували нам проект, зізнаюсь, я не був у захваті від самої ідеї фільму. Ми енергетики, а у фільмі пропонується дещо антитехнічне рішення, яке суперечить реальним принципам роботи енергосистеми. Також у мене були великі сумніви щодо того, чи можна підтримку фільму вважати правильним з нашого боку. Але переважило те, що українське кіно, особливо дотичне до нашої діяльності, заслуговує на підтримку. Фільм, серед іншого, покликаний пробуджувати в майбутніх енергетиках правильні міркування та відношення до себе, до друзів, до суспільства. До того ж залишалось бажання підвищити рівень реалістичності у фільмі. Ми консультували авторів, проводили разом багато часу на наших об’єктах, організовували зустрічі з диспетчерами тощо. І насправді, перші версії фільму значно відрізняються від того, що ми отримали у фіналі. Після наших консультацій був реалізований значний пласт доробок.

Фільм «Бобот та енергія Всесвіту» став проектом у сфері корпоративної соціальної відповідальності компанії на сьогодні. Ми розробили велику програму для дітей в усій Україні. Взяли участь у розробці настільної гри по мотивам «Бобота». Влітку в Одесі провели BobotCamp, де діти разом із знімальною групою створили епізод фільму. Кілька днів тому провели показ в Маріуполі, в планах – організувати перегляд фільму для дітей з особливими потребами, також для дітей з маленьких провінційних містечок. Головна наша мета в цьому проекті – українське кіно для українських дітей. Такі проекти важливо підтримувати. Адже саме зараз формується світогляд майбутнього покоління українців. Я вважаю це головним досягненням в цьому контексті.

 

Матеріал підготувала Anastasiia Beheza

© 2017 Розроблено